Як це — робити перші кроки до сепарації з мамою: справжня історія клієнтки

Сьогодні ми розглянемо найболючішу тему моїх клієнтів: сепарацію між донькою 30 + та матірью, яка не пройшла вчасно — і що з цим робити. Як зробити  цей перший крок сипарації від матері і розпочати насправді доросле, самостійне життя?

Як у тому анекдоті, що я чула у одного психолога (на жаль, ім’я не пам’ятаю).

Анекдот звучить так:

— Мамо, мамо, перестаньте мене вкривати ковдрою, коли я сплю.

— Сину, але ж ти змерз.

— Так, але коли ви мене накриваєте, ви розкриваєте мою дружину.

Ось приклад того, що у сина та матері не пройшла вчасно сепарація: чоловік уже може мати дружину та дітей і «супер-пупер» роботу, а мама все одно вночі приходить і «накриває ковдрою». Так, я перебільшую трохи, але в кожному анекдоті є доля правди, чи не так?

І так, з дозволу моєї клієнтки я зробила транскрипт нашої сесії — звісно, не повний, коротка версія, і мої репліки скорочені. Бо тут головне не я як спеціалістка, тут головна — моя клієнтка і її історія, її біль та  особиста трагедія..

Моя клієнтка у свої 30+ зрозуміла: маючи професію, чоловіка і живучи за кордоном — за 2000 км від своєї мами — вона не сепарувалася і вже дуже, навіть дуже, замучилась від цього. І вона готова відкритися і пройти цей шлях — шлях сепарації.

Ця стаття для всіх дівчат і хлопців, що давно стоять на своїх двох ногах і заробляють мільйони чи тисячі, але в яких є відчуття вини через те, що вони не подзвонили мамі хоч раз на день чи раз у два дні; чи відмовили мамі; чи відстоювали свою думку, а потім з відчуттям провини телефонували і вибачалися за те, що мали свою думку. Ось для вас усіх, хто любить маму і хоче мати здорові відносини з мамою чи батьком, але при цьому хоче жити своє життя, будувати свої плани, обирати, куди інвестувати свої гроші, помилятися і отримувати практику — ця стаття для вас.

А також для мам і тат, які тримають маленьку дитину на руках — бо так швидко летить час, і через кілька років їй уже буде 14. Вам варто прочитати це зараз: якщо не пройти сепарацію правильно, то вам і вашій дитині в її 30+ буде дуже-дуже морально важко. Тому прочитайте цю статтю і зробіть вірні кроки в потрібний час. Амінь, як кажуть віруючі люди — а я одна з них.

Давайте розберемо, що таке сепарація. І мій улюблений GPT-чат, який допомагає мені виправляти помилки в статтях, дав мені чітку відповідь:

Сепарація (у психологічному сенсі) — це процес відокремлення людини від батьків або інших значущих фігур, щоб стати самостійною, зрілою особистістю, яка може сама приймати рішення, нести відповідальність і жити власним життям.

💡 Простими словами: Сепарація — це коли ти перестаєш жити чужими очікуваннями, думками й сценаріями, і починаєш жити так, як відчуваєш сама.

Також він описав види сепарації, і я з ним погоджуюсь:

1. Емоційна — коли ти більше не відчуваєш, що повинна робити щось, щоб не образити маму, тата чи партнера; можеш бути собою, навіть якщо інші не схвалюють.

2. Психологічна — коли твої думки, погляди, цінності не є копією батьківських. Ти розумієш, що маєш право бачити світ інакше.

3. Фінансова — коли ти можеш сама себе забезпечити і не залежиш від грошей родини.

4. Побутова — коли ти організовуєш своє життя, житло, ритм і не потребуєш контролю.

5. Соціальна / рольова — коли ти перестаєш бути «чиєюсь дитиною» і стаєш дорослою людиною у своїх стосунках, роботі, спілкуванні.

   
   

Якщо ви захочете поглибитися в цю тему, то ШІ вам допоможе — і насправді добре пояснює та підказує. Але я не хочу просто надавати інформацію, яку ви можете знайти в інтернеті. Я хочу поділитися справжніми, живими, глибокими емоціями — болем, криком душі, переживаннями та відчуттям вини. Усе те, що проживає несепарована людина у 30+ та її мама. Це біль у двох людей; матері чи батькові й дитині важко обом сторонам.

Клієнтка вже має вісім занять, де ми розбирали різні теми та досліджували її особистість. І тут, у гущавині її внутрішнього лісу, ми натрапили на глибину, що називається сепарація її та її матері — і моя клієнтка вирішила, що готова  пройти цей життєвий урок.

Спочатку Зоя, буду її так називати, прийшла з іншим запитом.

КЛІЄНТКА (Зоя): Я весь час намагаюся довести мамі, що гроші — не головне. Мені важливо жити ідеєю, робити те, що приносить радість, те, що я відчуваю як місію, пристрасть, призначення. І водночас я відчуваю, що хочу принизити маму цим — хочеться тикнути їй носом: «Ось так, ти все життя ставила гроші понад усе, нічого іншого тебе не цікавило, і ось знову ти вибираєш свої гроші; ти знову ставиш мене на друге місце». Я відчуваю образу: «Ти не цінуєш мене як особистість; ти просто даєш поради і керуєш, показуєш, яка ти мудра і як усе знаєш». І кожне її слово ранить мене — як ніж у серці.

Далі я дізналася, що клієнтка має внутрішній конфлікт: з одного боку, вона любить і поважає маму, а з іншого — ненавидить її; її сильно мучать ці почуття.

КЛІЄНТКА: Вона — моя рідна кров, а поводиться так, ніби самостверджується зарахунок мене. І я відчуваю вину: я погана донька, бо хочу, щоб вона відстала і дала мені простір. З одного боку, я хочу бути поруч — вона мені потрібна, а з іншого — вона приносить мені біль і розчарування. Через це виникає відчуття провини: я не хочу бути поганою дочкою, але й не хочу постійно терпіти.

І тут клієнтка розуміє: вона опинилася між потребою близькості і потребою захистити себе — і це дуже важко.

КЛІЄНТКА: Я хочу стати дорослою донькою, поважати маму, а не знецінювати її при кожній розмові. Мені хочеться дорослішати поруч із нею. Моя 14-річна частина мріє, щоб її навчали готувати, прибирати, поважати чистоту, поважати своє тіло — але вона цього не отримала. Інші дівчатка вміли це з дитинства, а я залишилася сама, ненавчена. Я хотіла бути почутою, але вона не чула — і мені довелося вчитися самій. Це боляче: чому вона не була поруч?

Все більше і більше ми відкривали тему: з однієї сторони клієнтка звинувачує матір у тому, що та не навчила її готувати та прибирати — не навчила її стандартних речей, тож їй довелося вчитися цьому самостійно. Це означає, що замість того, щоб розвиватися у своєму темпі й віці, їй довелося двічі вчитися: тому, що вміють усі, і тому, що тепер вимагає її вік. Клієнтка все більше розуміє, що злість на матір накопичується, але почуття вини її стримує — «не можна так про матір говорити». Конфлікт все глибшає. Тоді клієнтка починає шукати вину в собі.

КЛІЄНТКА: Так. Я була важкою дитиною, можливо, через те, що хотіла любові та уваги. Зараз, у 30 років, я відчуваю, що мщусь мамі: та частина 14-річної Зої ще болить і чинить опір. З одного боку, доросла Зоя дякує мамі за можливості, розуміє, що тоді в неї не було таких знань, які є зараз, і що ми можемо надолужити. Я хочу пробачити, відпустити образи, жити з мамою по-новому — кожна своє життя, але з повагою одна до одної.

Віднайшовши в собі відчуття, що вона наче була «поганою дитиною», тому матір так поводилася, вона також зрозуміла, що вся глибина образи лежить у її дитячій частині — у її 14-річній Зої. А 30-річна Зоя розуміє, що мати не мала тоді тих знань, які має зараз; але 14-річна Зоя не хоче її виправдовувати й хоче звинуватити, а 30-річна Зоя прагне примирення. Ось така боротьба двох частин: одна прагне примирення, інша — має опір і болючі спогади.

КЛІЄНТКА: Ось що ще: я відчуваю, що навчилася багато чого сама — готувати, прибирати, піклуватися про дім. Я беру на себе відповідальність, я закрила ті потреби, які мама не закрила. І це велика робота. Я хочу, щоб 14-річна Зоя виросла — навчилася готувати, доглядати за рослинами, підтримувати чистоту, створювати дружбу, не боятися бути близькою з чоловіком. Я хочу, щоб вона була вільною і вміла шанувати себе.

Клієнтка чітко усвідомлює, що бере на себе роль тієї, хто доганяє втрачені навички і дбає про себе, і це надає їй силу. Вона розуміє: вже не час жити з відчуттям вини та нести цей багаж (як висловилася клієнтка — «мішок гнилої картоплі»). Саме так «пахне» вина, як картопля: ти несеш її в мішку і підкидаєш туди нову, а стару не викидаєш — тоді вона загниє і воняє. Кажуть, що відчуття вини «пахне гнилим». Клієнтка розуміє, що питання не в тому, щоб мамі щось довести, а в тому, щоб навчитися самостійно відповідати за свої речі, вчинки і життя.

КЛІЄНТКА:І все одно мене болить інше: я зупиняю себе у фінансових питаннях, щоб довести мамі, що гроші не головне. Я навіть відмовляюсь від грошей, щоб показати, що не ціную їх — але мені насправді потрібні гроші. Мій чоловік каже, що я зациклена на грошах, і він правий: я тікала від матеріальної опори, бо це був її світ, її вибір. Але зрештою я сама стала цим — я зациклилася. Я не знаю, як по-іншому: хочу бути щасливою без грошей, пробувала жити без них — не вийшло. Гроші — інструмент, але я всіляко сприймаю їх як щось важке, від чого хочеться втекти. Я так заплуталась.

І знову конфлікт: протест проти матері через гроші й одночасна потреба в фінансовій безпеці. Це породжує багато внутрішнього напруження.

КЛІЄНТКА:Так. Я відчуваю, що хочу покарати маму, зробити їй боляче — і в той же час люблю її. Це протиріччя розриває мене: любов і ненависть поруч, і я навіть чула, що між ними — один крок. Я не знаю, як відпустити її, як стати дорослою жінкою, пробачити маму, відпустити, перестати себе карати. Я хочу увійти в свої 31 рік без тягаря образ і не передавати цей вантаж дітям. Я хочу дозволити собі ненавидіти маму і одночасно любити її — і відчути полегшення. Коли я дозволяю собі ненавидіти, стає легше, і тоді мені не треба себе карати.

КЛІЄНТКА (підсумовує): Я хочу бути вільною. Я хочу не нести цей «мішок гнилої картоплі» — образ і провину — і не передавати його далі. Я приймаю відповідальність за свої реакції. Це мій вибір — не нести цей тягар. Я говорю своїй 14-річній частині: «Я закрию ті потреби, які ти не отримала. Я навчуся готувати, прибирати, піклуватися, стану експерткою». Я вдячна собі і чоловікові за те, що ми разом робимо цей шлях. І я хочу, щоб 14-річна Зоя була щасливою і вільною.

Зоя зробила глибоку внутрішню роботу: відпускала образи, відновлювала себе, знайшла свої болючі точки — в якому віці вони з’явилися — і те, що в неї є два зовсім протилежних відчуття: любов і ненависть. Вона прийняла їх і примирює. Це потужна зміна. Дати двом протележним відчуттям бути одночас, це щось неймовірне і водночас просте 

КЛІЄНТКА:Так. Я навіть відчуваю полегшення від думки, що можу ненавидіти і любити одночасно — так мені легше жити. Я хочу більше не карати себе, не терзатися провиною. І дуже хочу навчитися бути дорослою донькою поруч із мамою — поважати її і щоб вона поважала мене.

Ось це примирення минулого дає внутрішню свободу і нове ставлення до матері. Зоя зрозуміла, що вона психологічно та підсвідомо відмовляла від грошей, бо хотіла так покарати матір — для її матері гроші були головною цінністю. Коли Зоя це зрозуміла, в неї відпала потреба відмовлятися від грошей підсвідомо: вона зрозуміла, що хоче бути багатою тому, що так хоче вона, а не тому, що цього хотіла її мати.

Це перший процес сепарації: коли клієнт розуміє, що минуле — це минуле, і ми його змінити не можемо. Простити ще не готові, тому ми можемо дозволити собі бути двом відчуттям одночасно — ненависті й любові. Коли ми розуміємо, що яким би не було минуле, у сьогоденні я роблю вибір — як діяти і що робити. І це неймовірні кроки в дорослість і процес сепарації.

Ще багато моментів стосовно меж, вивчення себе (чого хочу сам я, а не моя матір чи тато) і поступових кроків до закладення фундаменту своєї особистості — там ще багато цікавого проходити. Але головне, що я хотіла зазначити: як тяжко було Зої на консультації і в процесі, так само важко матері, яка звикла до одного, а Зоя вже так не хоче і не може.

Сепарація має бути правильною і вчасною.