Жити у балансі

Дана стаття демонструє особисту думку автора.

За кілька місяців я перейду рубіж тридцятьп’ятиріччя. Я з того покоління, яке народилося без мобільних телефонів та інтернету, у маленькому містечку. І хоча я вважаю себе дитиною, народженою ще в СРСР, я його не пам’ятаю — лише наслідки, розповіді батьків і вплив, що довго тримався у суспільстві. Найскладніше у моєму дитинстві було те, що вчителі мали «закалку» та світобачення радянської людини. Вони намагалися вкласти у мою молоду душу своє бачення країни, якої вже не існувало, але яка мала неймовірно глибокий вплив на них і через них — на мене. Я зростала у суспільстві, де жінка повинна була підлаштовуватися під темп чоловіка, але водночас не затуляти його. Можливо, це бачила лише я. А можливо, це справді було масове явище. І коли ти розвиваєшся в умовах патріархату, але водночас на тебе впливають західні фільми та телевізійні образи — неминуче починаєш ставити запитання: де в цьому правда? Де межа, чи вона взагалі існує?

Коли я була в підлітковому віці, інтернет тоді ще не набрав своїх обертів. Не було можливості дослідити тему ширше. Ми вірили вчителям, батькам і власним відчуттям. Ми вперше чули про феміністичний рух, вперше дізнавалися, що любов буває різною. Потім почалася інформаційна істерія: інтернет став доступним, світогляд різко розширився, і ми кидалися від однієї крайності до іншої.Я бачу, що моє покоління прожило цей світ інакше, ніж наші батьки, які взагалі не мали доступу до інформації. І зовсім не так, як сучасна молодь, яка виросла у свободі доступу до будь-яких знань.

Я відчуваю свою особливу збалансованість: я бачила світ без гаджетів і без відкритих розмов про одностатеве кохання. І я стала свідком інтернет-буму та нового розуміння любові — без статевих обмежень. Моє покоління мало свої рамки, а покоління після нас, хоч і здобуло свободу, теж має свої обмеження. Кожна епоха має свої плюси й мінуси. Моє покоління — це середина: ми бачили світ «до» і «після», і нам особливо цікаво, що буде далі.

Я належу до того покоління, яке в підлітковому віці мріяло стати феміністками, боротися за права жінок. І зараз я бачу, як матріархат стає дедалі сильнішим і подекуди навіть перемагає патріархат. Це вічна боротьба між чоловічою та жіночою енергіями, вічний бій: хто що має робити вдома, хто кого забезпечує, за ким останнє слово. Моє покоління це обговорювало гостро, боляче і відверто проживало.

Сьогодні я бачу іншу картину: дедалі частіше жінки відмовляються від материнства, натомість завойовують соціальний простір. Ми занадто довго стояли осторонь і ховалися за тінню патріархату — тепер настає наш вихід. Але виникає питання: до чого призведе такий сильний удар по гордості чоловіка? І як це зрештою вплине й на нас самих?

Вивчаючи цю тему і спираючись на власний досвід, я зрозуміла: мені не подобаються ці два полюси протилежностей. Я народилася у середині перелому. Моє життя показало мені дві сторони: патріархальну в маленькому містечку й матріархальну у столиці Чехії, де я живу понад 13 років. Але жодна з них мені не близька. Кожна сторона принижує іншу, мститься і не дає свободи. А в кінцевому підсумку вони просто знищують одна одну.

Коли я відкрила для себе Карла Юнга і його концепцію Аніми та Анімуса — жіночого й чоловічого начала — я усвідомила: весь світ пронизаний цими двома енергіями. Інь і ян. У всіх релігіях і знаннях стародавніх культур повторюється одна істина: світ рухається завдяки жіночій та чоловічій енергії. Чоловіча енергія діє, жіноча створює. Вони не конкуренти, не краща й гірша, а пристрасне танго, тандем, баланс. Це дві сили, що переплітаються, підтримують одна одну, відкривають приховані сторони, допомагають розширити горизонти.І цей тандем живе не тільки між чоловіком та жінкою. Кожен чоловік має у собі частину жіночої енергії, а кожна жінка — частину чоловічої. І дивно бачити, коли хтось намагається подавити одну зі своїх сторін. Це ж партнерський союз усередині нас самих!

Якщо жінка надмірно занурюється у жіночу енергію, вона стає інфантильною, слабкою, безвідповідальною, залежною, має дитячість у поведінці, наївність, має бажання в пошуках легкого шляху, також глибоке бажання, щоб хтось вирішував за неї. Якщо ж у чоловічу — стає грубою, насильницькою, беземоційною, має сильне раціональне бачення, нездорову схильність до конкуренції, жорстокість у характері та сильний контроль емоцій. Але коли вона в балансі, вона здатна проявити ніжність і водночас відстояти свої межі, вона виглядає дуже гармонійною, цілісною і привабливою. У неї є впевненість без агресії, відповідальність, раціональність у парі з інтуїцією, м’яка сила, гнучкість, творчість та практичність, уміння співпрацювати та емоційна зрілість, прийняття чоловіків та жінок, внутрішня гармонія та вміння бути партнеркою. Невже це не прекрасно?

Або чоловік: якщо він повністю замикається у чоловічій енергії, він стає домінантним, авторитарним та непохитним, традиційним (жінка віками підпорядковувалася і буде надалі), ревним та власницьким, знецінює жіночі якості, нетерпимий до змін. Якщо ж у жіночій — надмірно емоційний та вразливий, нерішучий та зі слабкою структурою (тобто невміння тримати слово, дотримуватися цілей та плану), він підлаштовується під інших та є мрійливим і романтичним (тобто поглинається у свої фантазії), має складність у побудові кар’єри, схильність до ролі жертви. Але коли він у балансі, то проявляє впевненість без тиранії, не уникає труднощів і бере на себе відповідальність, має рішучість у поєднанні з гнучкістю, є раціональним із мудрістю в серці, має здатність проявляти емоції, гармонію у стосунках, творчість у поєднанні з практичністю, здорове лідерство, повагу до жінок та чоловіків, внутрішній спокій. Невже це не краса?

Я вважаю надзвичайно красивим бачити збалансовану людину: жінку, яка проявляє себе творчо, але водночас має режим і цілеспрямованість. Чоловіка, який будує кар’єру і водночас є ніжним і турботливим батьком. Мій особистий досвід і досвід професійної роботи показав: збалансовані люди досягають чудових результатів і водночас живуть щасливо. А ті, хто застрягає лише в одній ролі, теж можуть здобути висоти — але більшість із них відчувають внутрішню пустоту, яку нічим не заповниш.Збалансовані люди наповнені, сильні, знають свою ціну. А незбалансовані витрачають надто багато енергії на одну сторону, знецінюючи іншу.Тому я переконана: зовнішній бій між патріархатом і матріархатом — це віддзеркалення внутрішнього бою кожного з нас. Це боротьба за баланс інь та ян усередині. І коли ми беремо відповідальність, розподіляємо ролі, проявляємо себе всебічно, не придушуючи жодну зі своїх сторін — тоді гармонія настає і в серці, і в стосунках, і у світі навколо.