Порожнеча всередині і як її заповнити

Дана стаття демонструє особисту думку автора.

Інколи люди вважають себе кращими за інших, думають, що вони надприродні, «надраса», що живуть краще, ніж інші, що все, що вони роблять — правильно, а решта робить неправильно. Через ці погляди вони втрачають друзів, розлучаються, можуть втратити бізнес або навіть контакт із власними дітьми, якщо вони у них є.

Часто люди вважають, що їхня справа — це важлива місія, сенс життя, робота мрії. І в деяких випадках, коли це усвідомлений підхід, так воно і є. Але частіше це не місія, а зацикленість на власному его, на визнанні, похвалі, страху залишитися без грошей. Це може стати островом, який захищає людину від правди. А яка правда? Погані стосунки з чоловіком чи дружиною, конфлікти з дітьми. Той «острів» стає схованкою від усіх проблем світу. І щоб виправдати себе, ми називаємо це «любов’ю до роботи» чи «місією життя». Але зрештою це приводить до порожнечі у середені.

Зі сторони може здаватися, що людина живе повноцінним життям: подорожує, навчається, спілкується. Наче все це розвиває. Але чому тоді відчувається порожнеча?

Порожнеча  проявляє себе  через зацикленість  в зовнішньому досвіді, а в тому, що людина не розвиває свою глибину, не робить внутрішній крок у невідоме. Ми живемо у світі можливостей, де, маючи фінансовий ресурс, можна спробувати майже все: подорожі, нові хобі, навчання. Ззовні це виглядає як відкритість новому. Але всередині порожнеча не зникає. Страх залишається, а чорна діра тільки розростається. Як би ми не намагалися її «залатати» зовнішнім — алкоголем, новим одягом, книгами, серіалами, іграми, навчанням, роботою чи подорожами — вона все одно засмоктує ще глибше. Спочатку це дає відчуття новизни, але згодом набридає, і ми просто замінюємо одне іншим. І це стосується не лише речей, а й людей.

Сумно, правда? Мені теж сумно. І це одна з головних ілюзій сучасного життя: можливості зросли, але з ними прийшла нова форма внутрішньої порожнечі. Хтось справляється краще, хтось гірше. Хтось узагалі не замислюється, бо занадто втягнувся в цю метошню. А хтось проживає своє життя ніби в серіалі — в чужих історіях, а не у власній.

Сьогодні у світі є безліч шансів отримувати досвід і розширювати мислення навіть без великих фінансів. Але все одно люди хочуть «ще і ще» і потрапляють у пастку оманливого розширення — коли зовнішній досвід є, але внутрішньої глибини нема.

Я хочу пояснити: я не проти зовнішнього досвіду. Навпаки — я сама люблю подорожувати, читати книги, дивитися фільми, знайомитися з людьми, грати у настільні й спортивні ігри.

Але давайте подивимося на інший бік — внутрішній досвід. Його часто плутають із навчанням чи підвищенням кваліфікації. Але справжнє внутрішнє розширення — це не про офіси й сертифікати. Це про здатність по-новому дивитися на старі речі. Ми звикли старе викидати чи замінювати, і це теж розширює наш досвід. Але це обмежений шлях. Внутрішній підхід ефективніший: він здатен працювати з тією чорною дірою, з якою зовнішні засоби впоратися не можуть.

Якщо ви відчуваєте, що намагаєтеся закрити порожнечу зовні, але вона не зникає, — спробуйте інший шлях. Почніть внутрішню роботу. Це глибинний процес зміни, переосмислення, розширення свідомості. Не через «нове і яскраве» ззовні, а через зміну ставлення до себе, до стосунків, до звичних речей. Те, що колись дратувало, починає приносити спокій і навіть радість.

У світі швидких трендів, де панує логіка «купи-продай», ми легко забуваємо про внутрішній світ. Але лише він здатен заповнити ту чорну діру, яка тягне вниз.

Розширювати внутрішній досвід — означає працювати над ментальним здоров’ям, вивчати різні філософії, шукати те, що найбільше відгукується саме зараз. Це не означає, що все інше «погане». Це означає, що саме це відповідає моєму внутрішньому стану в цей момент. Коли цей досвід завершено, я можу йти далі.

Внутрішній досвід — це не уникати людини, з якою важко, а подивитися на ситуацію її очима. Це інший погляд, який зберігає стосунки й дає мені новий досвід.

Внутрішній досвід — це змінити ставлення до подій, людей, предметів. Коли те, що раніше дратувало чи бісило, починає приносити задоволення. Ми звикли мислити зовні: «мені, моє, я так хочу, ти порушуєш мої межі». Це нормально, але коли міра втрачена, пустота лише розширюється. А коли ми йдемо з внутрішнім підходом — ми наповнюємо себе стосунками, новими поглядами, внутрішніми зусиллями. І тоді відбувається диво: замість боротьби з порожнечею народжується нова свідомість, новий стан.

Ми не застрягаємо в старому мисленні. Ми трансформуємося. Ми стаємо іншими людьми — з глибшими поглядами, зі спокійнішим серцем, зі справжнім відчуттям наповненості. І, як би дивно це не звучало, ми наповнюємося любов’ю. 

Наприклад Логотерапія відкриває внутрішній світ як духовний вимір (noetic dimension) це щось більше, ніж психіка чи тіло. Це джерело сенсу, свободи й гідності. Внутрішній світ – не про думки чи ємоції це простір смислів, це ціності які я вибираю, як я бачу своє життя .  Це ось та глибина яка заповнює порожнечу .